Віка з Меджугор'є: Богоматір з’явилася в настоятельському храмі

Янко: Віка, якщо ви пам’ятаєте, ми вже говорили про два-три рази, в яких Мадонна з’являлася в побуті.
Віка: Так, ми про це говорили.
Янко: Ми не дуже погодилися. Ми хочемо зараз все прояснити?
Віка: Так, якщо зможемо.
Янко: Добре. Насамперед постарайся запам’ятати це: ти краще за мене знаєш, що спочатку тобі створювали труднощі, не дозволяли їхати в Підбрдо на зустріч із Богоматір’ю.
Віка: Я знаю краще за вас.
Янко: Добре. Я хотів би, щоб ви згадали той день, коли після перших об’явлень, якраз перед появою, міліція прийшла шукати вас. Марія розповіла, що її попередила одна з її сестер, а потім попередила і вас усіх, кажучи, щоб ви кудись сховалися.
Віка: Пам'ятаю; ми поспіхом зібралися і втекли з країни.
Янко: Чого ти втік? Можливо, вони б вам нічого не зробили.
Віка: Знаєш, любий батьку, як кажуть: хто згорів один раз... Ми злякалися і втекли.
Янко: Куди ти пішов?
Віка: Ми не знали, де сховатися. Ми пішли до церкви сховатися. Ми дісталися туди через поля й виноградники, щоб нас не було видно. Ми прийшли до церкви, але вона була закрита.
Янко: То що?
Віка: Ми думали: Боже мій, куди йти? На щастя, у церкві був монах; він молився. Пізніше він розповів нам, що в церкві почув голос, який сказав йому: Іди і рятуй хлопців! Він відчинив двері і вийшов на вулицю. Ми його одразу, як пташенят, оточили й попросили сховатися в церкві. (Це отець Йозо, парох, до того часу був проти. З того часу він став прихильним).
Янко: А що з ним?
Віка: Він помчав нас до ректорату. Він змусив нас увійти в маленьку кімнату, кімнату Фра Веселка, замкнув нас і вийшов.
Янко: А ти?
Віка: Трохи зібралися. Тоді той священик повернувся до нас із двома черницями. Вони втішали нас, кажучи не боятися.
Янко: Так?
Віка: Ми почали молитися; через кілька хвилин Богородиця прийшла до нас. Вона була дуже щаслива. Він молився і співав разом з нами; він сказав нам нічого не боятися і що ми будемо опиратися всьому. Вона привітала нас і пішла.
Янко: Вам стало легше?
Віка: Однозначно краще. Ми все ще хвилювалися; якби вони нас знайшли, що б вони з нами зробили?
Янко: Тобі явилася Богородиця?
Віка: Я тобі вже сказала.
Янко: А люди, бідолахи, що робили?
Віка: Що він міг зробити? Люди також молилися. Усі вони хвилювалися; казали, що вони забрали нас і посадили в тюрму. Все було сказано; ти знаєш які люди, вони все кажуть, що в голову приходить.
Янко: Чи з’являлася тобі Богородиця іншим разом у тому місці?
Віка: Так, кілька разів.
Янко: Коли ти прийшов додому?
Віка: Коли стемніло, близько 22 вечора.
Янко: Ви зустрічали когось на вулиці? Люди чи поліція.
Віка: Жодного. Поверталися не дорогою, а селом.
Янко: Коли ти прийшов додому, що тобі сказали батьки?
Віка: Ви знаєте, як це; вони хвилювалися. Тоді ми все розповіли.
Янко: Добре. Чому ви колись уперто стверджували, що Богородиця ніколи не з’являлася там, у побуті, і що вона там ніколи не з’явиться?
Віка: Я така: думаю про одне, а про інше забуваю. Богородиця якось сказала нам, що ніколи не з’явиться в певній кімнаті. Ми якось тут почали молитися, сподіваючись, що вона прийде. Натомість нічого. Ми молилися, молилися, а вона не прийшла. Ми знову почали молитися, і нічого. [Шпигунські мікрофони були заховані в цій кімнаті]. Так?
Віка: Тож ми пішли в кімнату, де він зараз з’являється. Ми почали молитися...
Янко: А Мадонна не прийшла?
Віка: Почекай трохи. Вона прийшла одразу, як тільки ми почали молитися.
Янко: Він тобі щось казав?
Віка: Вона розповіла, чому не прийшла в ту кімнату і що ніколи туди не прийде.
Янко: Ти її запитав чому?
Віка: Звичайно, ми його просили!
Янко: А вона?
Віка: Він сказав нам свої причини. Що ще він мав робити?
Янко: Ми можемо знати і ці причини?
Віка: Ти їх знаєш; Я казав тобі. Тож залишимо це в спокої.
Янко: Добре. Головне, що ми розуміємо один одного. Отже, можна зробити висновок, що Богородиця також з’явилася в настоятелях.
Віка: Так, я тобі казала, навіть якщо це ще не все. На початку 1982 року вона неодноразово з’являлася в парафіялі, перш ніж перейти до церкви. Іноді в той період вона з'являлася і в трапезній.
Янко: Чому саме в трапезній?
Віка: Ось. Якось у той період з нами був один із редакторів ГІас Концила. ["La Voce del Concilio", що друкується в Загребі, є найпоширенішою католицькою газетою в Югославії]. Там ми з ним розмовляли. Під час явлення він попросив нас зупинитися там, щоб помолитися.
Янко: А ти?
Віка: Ми почали молитися і прийшла Богородиця.
Янко: Що ти тоді зробив?
Віка: Як завжди. Ми молилися, співали, про щось у неї питали.
Янко: А що робив репортер редакції?
Віка: Не знаю; Я вірю, що він молився.
Янко: Так закінчилося?
Віка: Так, на той вечір. Але те саме повторювалося ще три вечори.
Янко: А Богородиця завжди приходила?
Віка: Щовечора. Цей редактор одного разу поставив нас на випробування.
Янко: Про що йшлося, якщо не секрет? Ніяких секретів. Він сказав нам спробувати, якщо ми побачимо Богородицю із закритими очима.
Янко: А ти?
Віка: Я спробувала, бо мені теж було цікаво знати. Було те саме: я все одно бачив Мадонну.
Янко: Я радий, що ти це згадав. Я дуже хотів у вас запитати.
Віка: Я теж чогось варта...
Янко: Дякую. Ви знаєте багато речей. Тож ми це теж пояснили.